Польська модель ягідництва для України є оптимальною

Ягідництво називають однією із найперспективніших галузей АПК. Саме сюди і початкуючі, і досвідчені аграрії  вкладають великі суми грошей. Про те,  за якими критеріями слід обирати культури та чи жива українська селекція в інтерв’ю propozitsiya.com розповів заступник директора з наукової роботи Інституту садівництва НААН, кандидат сільськогосподарських наук Олександр Ярещенко. 

ягідництво для України
 
– Пане Олександре, розкажіть, як на разі развиваться галузь ягідництва?
– Доволі динамічно. Офіційна статистика розділяє промислові підприємства і господарства населення, до яких належать особисті селянські господарства. За моїми оцінками, загальна площа всіх ягідників в Україні становить близько 24 тис. га, при цьому ягідні професійні підприємства порядкують лише на третині з них – близько 8 тис. га. Не останню роль у «ягідному бумі» останніх років відіграв той факт, що виробники шукають варіанти диверсифікації свого бізнесу за рахунок більш рентабельного напрямку, яким, власне, є ягідництво. Всім відомо, що під яблунями площ нарощено багато, а от ринки збуту, в першу чергу РФ, втрачено, тож падіння ціни по плодоовочевій продукції є, і воно суттєве. Природньо, що виробники звертають увагу саме на ягоди і не тільки на традиційні, а й на нішеві. Вони обіцяють забезпечити найбільші прибутки.

– Якщо говорити  обсяги та площі, то під якими ягідними культурами їх більше, а під якими менше?
–  У загальній масі суниця садова є безперечним лідером за кількістю площ, а це близько 9 тис. га. Проте якщо подивитись на площі промислових насаджень, то суниці у підприємствах виявиться менше, ніж малини чи смородини – на рівні 2 тис. га. Тож у професійних виробників суниці набагато менше, аніж у операторів приватного сектору.
На другому місці – чорна смородина. За різними даними, під нею зайнято 23–27% виробничих площ, із яких на половині порядкують промислові підприємства. Стимулюючим фактором до збільшення площ під смородиною стала висока ціна на ягоду, яка спостерігалась декілька років тому – в окремих регіонах вона була 4-5 разів вищою, ніж у Європі.  Крім того, смородина – культура з низьким порогом входу у бізнес – технологія не складна, саджанці відносно дешеві, збирати можна комбайном, тож підприємці насадили багато плантацій, чим обвалили ринкову ціну.  На сьогодні прибутковість смородини суттєво просіла – приблизно удвічі. Але тим не менше, вона залишається привабливою для переробки – близько 75-80% її валового збору переробляють (переважно шокова заморозка), решту – збувають на свіжому ринку для потреб місцевого населення.

— Що відбувається із площами та попитом на малину та лохину?
— Щодо малини. Останні 2 сезони ми спостерігаємо в Україні малиновий бум, який прийшов на зміну смородиновому. Цінова політика, яка сформувалась у 2015-му, коли крупні європейські виробники, зокрема Сербія та Польща, через погодні умови суттєво недобрали урожай і переробні підприємства різко підвищили закупівельні ціни на ремонтантну малину, стимулювали активну закладку малинових насаджень в Україні. 2016-2017 роки характеризуються значним розширенням площ під цією культурою. У 2016 році ціна на товарну продукцію малини вже була нижчою: якщо у піковий період кілька сезонів тому вона сягала 50 грн/кг, то минулоріч переробники давали в межах 25-30 грн/кг, а для дрібних приватних виробників ціна взагалі опускалась до 15 грн/кг.  
Щодо чорниці високорослої (лохини). Вона залишається найбільш динамічною у плані нарощування площ. Якби вона не була досить дорогою при закладці плантації, то певне б за смородиновим і малиновим Україна побачила б і лохиновий бум. Інтерес до культури зберігається. Тенденції до нарощування виробничих площ будемо спостерігати як мінімум іще декілька сезонів. Ягоду знають, люблять і готові купувати – були б тільки ресурси. Цікаво, що незважаючи на появу все нових і нових гравців на ринку у сезоні–2016, ціна на лохину підвищилась: якщо у сезоні-2015 середня оптова продажна ціна становила 86 грн/кг, то у 2016-му – 116 грн/кг. За моїми спостереженнями, ціна у поточному році на чорницю високорослу не буде нижчою за минулорічні показники, а можливо, ще й перевершить їх.


– Що можете сказати про нішеві культури, наприклад жимолость та агрус?
– Дійсно, нішеві культури зараз на піку популярності – передусім завдяки їх користі для здоров`я. Із жимолостю порадив би бути обережними. Судячи із досвіду сусідів-поляків, вони вже встигли розгледіти у ній комерційний продукт, і фактично з нуля наростили площі під ягодою до 3000 га. Натомість в Україні нараховується не більше 100 га комерційних насаджень. Як до нішевої культури на неї виник серйозний попит, зокрема, і на садивний матеріал. Господарства готові ризикувати і вкладати кошти. Незважаючи на очевидні плюси такі як раннє плодоношення, невибагливість до грунту і умов вирощування, наявність гідних вітчизянних сортів і можливість без втрат ввести її у структуру площ, а також беззаперечну користь для здоров'я, культура споживання жимолості в Україні перебуває на стадії формування. Тому важливо не лише нарощувати площі насаджень, а й активно працювати над маркетингом, щоб зробити ягоду впізнаваною і популярною в Україні.

– Яким чином обирати площу та культури для старту плантації?
– Площа майбутніх насаджень залежатиме від вибраної стратегії розвитку підприємства, тобто на який ринок працюватимете – внутрішній чи на експорт. Раджу спочатку провести власне маркетингове дослідження і зрозуміти, як саме будете себе позиціонувати на ринку і чим заохочуватимете клієнтів. Потрібно також обов'язково подбати про  саджанці, пакування, післязбиральну доробку, охолодження та зберігання, тобто по максимуму підготуватися ще до того, як дасте старт плантації.
Щодо вибору культури, то порадив би зробити ставку на чорницю високорослу (лохину) – тут є можливості для розвитку. Є певний потенціал у малини, у першу чергу, ремонтантної. При цьому, фокус вирощування слід робити або на вирощування позасезонної продукції, або на власну переробку. Якщо вдасться вийти на ринок із продукцією на 2 тижні раніше, будете мати конкурентну перевагу та преміальну ціну, або навпаки – запропонуйте продукцію у надпізні терміни. Тобто намагайтесь із вашою ягодою не потрапляти у пікові періоди сезону, бо це очевидні втрати від просідання закупівельної ціни.
Хотів би застерегти власників великих підприємств від невиправданої диверсифікації – найбільш доцільно сфокусуватися на двох-трьох основних культурах. Нерідко підприємства хочуть мати максимально широкий асортимент, а потім зіштовхуються зі складнощами уніфікації виробничих процесів вирощування, збору врожаю, післязбиральної доробки й приходять до висновку, що варто виділити в основні все ті ж 2-3 позиції.

–  Що зараз відбувається з українською селекцією ягідних культур?
– Селекційна робота переживає не найкращі часи. Селекційні програми повинні виконуватись повномасштабно або не виконуватись взагалі. Виконання селекційної роботи у межах існуючого держфінансування не забезпечує належної результативності. Якщо раніше тільки по смородині ми робили на рік по декілька (5-6) тисяч запилень квіток при схрещуваннях, то зараз це одна-півтори тисячі. Наразі маємо кошти лише на зарплатню, а ось про матеріально-технічне забезпечення державою закладання дослідів і селекцію взагалі не йдеться – все справа рук ентузіастів-науковців і великий головний біль керівництва установи. Селекційних центрів стало менше – ми втратили декілька селекційних установ, що були розташовані натерриторії в АР Крим. По решті тенденції теж невтішні. Основна селекційна робота проводилась у нас в Інституті садівництва НААН разом із мережею дослідних станцій по всій Україні. У чотирьох із них і проводилась селекційна робота у сегменті ягідництва. На вже колишній Львівській дослідній станції були значні успіхи по чорній смородині та порічках; у Мліїві, що на Черкащині, в Інституті помології також проводилася низка досліджень по смородині та агрусу; у Краснокутську, що на Харківщині, вивели одні із найкращих у світі сорти жимолості і зареєстрували чотири з них; на Київщині працювали з широким спектром ягідних культур.
Менш успішною в Україні була селекція малини. Вітчизняними селекціонерами створено 2-3 відносно поширених літніх сортів і досі немає сортів ремонтантних.
По смородині ми намагаємося утримувати успішні позиції на рівні з основними світовими селекційними центрами, що знаходяться у Польщі та Великобританії, а також РФ і Литві. Наші сорти чорної смородини «Ювілейна Копаня», «Вернісаж», «Софіївська» показують себе дуже непогано і навіть вирощуються у Європі.  
Просування сортів на європейські ринки напряму залежить від позиціонування країни-виробника. Полякам і британцям було набагато простіше здобути світовий авторитет. Приміром, у свій час у нас була непогана селекція по суниці садовій, проте висока конкуренція з боку іноземних селекційних центрів, які фактично кожного року виводять все нові і нові сорти, фактично вбила цю можливість. Із позитиву хочу розповісти, що вітчизняними селекціонерами створено дуже достойні сорти агрусу «Неслухівський», «Каменяр», «Карат», а також більш сучасні сорти «Сварог», «Тясмин», «Гостинець» і «Хрещеник».

– Як щодо нових приватних селекційних центрів?
– Дуже гучно називати їх центрами. Як правило, це приватні розсадники, які в обмеженому масштабі ведуть селекційну роботу. Однією з перших ластівок стала «Брусвяна», яка зареєструвала 5 сортів малини, а зовсім нещодавно – сорт чорниці. Компанія «Бест Бері» має один сорт суниці та ожини. Успішно вийшла і працює на ягідному ринку України компанія «ФруТек», яка хоча й тільки започатковує власну селекцію, проте представляє закордонні селекційні центри, тим самим надає можливість українським розсадникам легально розмножувати та продавати кращі світові сорти, які мають неабиякий попит у виробників. Доцільно згадати активну діяльність компанії «Розетта Агро», що просуває на ринку голандську селекцію.

– 2016-го відразу декілька компаній, зокрема ТОВ «Мелен» та «Адана-3», почали виробляти іноземний посадковий матеріал суниці за офіційною ліцензією. Як оцінюєте успішність подібних проектів?
– Процес ліцензування сортів в Україні розпочався ще 2003 року, і насправді всі вітчизняні сорти вирощуються українськими розсадниками за ліцензійніми угодами. Ліцензії на закордонні сорти ягідних культур мають лише поодинокі вітчизняні розсадницькі підприємства, серед яких «ДекоПлант», «Поділля Плант», «Кліома Сервіс», «Адана-3» і «Мелен» – усі вони намагаються працювати в легальному полі. Появу добросовісних легальних виробників оцінюю дуже позитивно. Хоча їм непросто конкурувати з нелегальним бізнесом, адже мають офіційно закупляти вихідний матеріал, сплачувати роялті та інші додаткові платежі.
Інше питання – в дієвому контролі за розмноженням та у великій кількості нелегальних розсадників. Стандарти захисту прав інтелектуальної власності до нас почали приходити ще 15 років тому, проте в Україні традиційно багато хто ігнорував їх, мовчки розмножував саджанці ягід і нікого не боявся. Це говорить про нецивілізованість ринку. Ситуація нагадує історію з піратськими дисками та рештою нелегальної продукції.

– В Україні вже з`явились in vitro-лабораторії, що розмножують ягідні культури. У чому їхні  переваги та недоліки?
– Подібні лабораторії є компаній «Долина Агро», «Ягідне МС», «ФруТек», «Апекс» і деяких інших. «Іn vitro» – це узагальнене поняття. Насправді ж ідеться про один із найбільш прогресивних способів розмноження ягідних культур. У такий спосіб розмножують ті культури, які дещо проблематично розмножувати традиційним способом, наприклад укоріненням живців. Технологія за наявності відповідного обладнання, достатніх знань і набутого досвіду персоналу дозволяє за відносно короткий строк нарощувати велику кількість садивного матеріалу. Частіше так розмножують чорницю високорослу, жимолость, ожину, хоча практично будь-яка культура може бути розмножена таким чином.  Наприклад, для масового розмноження малини технологію іn vitro майже не застосовують, що зв’язано з особливостями культури. Сама технологія (точніше її «промисловий варіант») полягає у тому, що у пробірках вирощують оздоровлені (чи тестовані на віруси) маточні рослини, з яких зрізають мікроживці з подальшим їх висаджуванням у спеціальні касети і вкорінюють. Якщо рослини у пробірках пройшли тестування на наявність вірусних інфекцій і їх не було виявлено, тоді і весь матеріал, отриманий від них, матиме безвірусний статус.  Але якщо  тестування не було, то матеріал може виявитись зараженим. Тому розмноження рослин в іn vitro не слід ототожнювати з їх оздоровленням. Проте, якщо виробник чітко дотримується технології, то проблем не буде.

— З яких країн у нашу державу найчастіше імпортується садивний матеріал? Є з ним якісь проблеми?
— Найчастіше це Італія, Великобританія, Сербія та Польща, частково – США. Поодинокі проблеми траплялися у наших виробників із італійськими саджанцями. Проте найбільш проблемними назвав би саджанці з Польщі. Не тому, що там проблеми з якістю, доволі часто наші «сірі» чи «чорні» імпортери скупають за безцінь розкорчовану плантацію, наприклад малини, і продають так звані саджанці за дуже конкурентною ціною. Відповідно, кожен товар має свого покупця, виробники економлять, а потім отримують замість прибутку горе–хвороби, які швидко поширюються з розкорчованих рослин на решту насаджень. Продуктивність такої «розсади» в рази гірша порівняно з якісним садивним матеріалом.

— Ви згадали, що виробники зараз намагаються на всьому зекономити, зокрема і на витратних матеріалах. Що порадите? Чи доцільно використовувати плівку, полив тощо вітчизняного виробництва?
— І плівка, і краплинна стрічка вітчизняного виробництва на ринку є в широкому асортименті. Проте, за відгуками виробників ягід, їх якість залишає бажати кращого. Тому професійні ягідні господарства віддають перевагу імпортним МТР. Якщо говоримо про якісну плівку, то це переважно імпорт із США та Ізраїлю, про краплинну стрічку – Італія, Греція та Ізраїль. Нашим виробникам витратних матеріалів іще є над чим працювати – ніша вітчизняної продукції не заповнена.

— А як щодо добрив і ЗЗР під ягідні культури?  Фото з профілю Олександра Ярещенка на FacebookФото з профілю Олександра Ярещенка на Facebook
— Із добривами під ягідні культури проблем немає, – кожен зупиняється на своїй формулі. Добрі результати демонструють скандинавські, голландські, бельгійські, турецькі добрива, з вітчизняних варто назвати «Новоферт» тощо.
Щодо ЗЗР. Із ними дійсно є проблема – зареєстрованих препаратів на ринку майже немає. Приміром, під смородину є лише 2-3 позиції препаратів. Це відбувається, оскільки комерційні компанії реєструють у першу чергу препарати під комерційні польові культури, а ягоди залишаються поза їхньою увагою.

– Ви часто відвідуєте із відрядженнями різні країни. В якої країни нам доцільно запозичити бізнес-модель побудови ягідних плантацій?
— Польська модель, як на мене, була б найближчою до оптимальної в Україні. Мені імпонує, що поляки дуже мобільні, швидко включаються в роботу як тільки побачать комерційну привабливість тієї чи іншої культури. У них непогана селекція і технологічна складова. Працюють над розробкою машин та обладнання для збирання. Такій оперативності і комплексному підходу варто повчитися.

— Хотілось би почути, які ягідні підприємства, на вашу думку, є найбільш успішними в Україні?
— Однозначним лідером в Україні є «Бетек», який демонструє європейський рівень виробництва та інфраструктури. А от далі багато підприємств могли б вистроїтись із відривом на другій і третій позиціях. Мені імпонує робота таких компаній-виробників як «Аграна Фрут Лука», «Українська ягода», «Обрій», «Хайбері», «Блуберрі» та багатьох інших.

Ірина Золотарьова

©Пропозиція - Головний журнал з питань агробізнесу
http://propozitsiya.com/
Будьте в курсе:
E-mail
Подписаться
© 2014-2018 МотоЧас. Техника для дела. Все права защищены.